Бальні танці
| Європейська програма | Латино-американська програма | ||
| Повільний вальс Танго Повільний фокстрот Віденський вальс Квікстеп | Читати Читати Читати Читати Читати | Ча-ча-ча Самба Румба Пасодобль Джайв | Читати Читати Читати Читати Читати |
Стандарт, Європейська програма.
Повільний вальс
Повільний (англійський) вальс - бальний танець європейської програми. Танцюється на 3 / 4. Як правило, на кожен такт доводиться три кроки. Поява вальсу відноситься до 70-х років XVIII століття. Своїм народженням вальс зобов′язаний багатьом танцям різних народів Європи. Коріння його знаходиться в популярному для свого часу танці “матеник” і його різновиди “фуріанте”, що виконуються на святах в чеському селі, у французькому танці “вольт” і, нарешті, в австрійському “ліндлері”, найближчому до вальсу з його попередників. У результаті розвитку музичної форми вальсу на початку XX століття в 20-х роках в Англії з’явилися нові танці: вальс-бостон і повільний вальс. Вони і стали батьками сучасного конкурсного повільного вальсу. Нагору
Танго
Та́нго — бальний танець, що входить до стандартної програми. Не існує одностайної теорії походження танцю, але більшість дослідників погоджуються, що танець виник внаслідок злиття різноманітних стилів, завезених іммігрантами із Європи до Буенос-Айресу, та африканських танцювальних мотивів. Вперше слово «танго» щодо танцю почали вживати десь у 90-х роках XIX століття. Танго утворилось із багатьох уже існуючих танців, таких як кубинська хабанера (Habanera), креольська мілонга (креольське танго було спершу жартівливою, веселою пісенькою, що в кінці 1880-х — початку 1890-х перетворилася в танець. Виконувалось під акомпанемент акордеона, мандоліни чи маленьких вуличних оркестрів, у складі гітари, скрипки, арфи та флейти). У Європі танго вперше починає з'являтись на початку XX століття. Париж був першим містом, де танець набув значної популярності на початку 1910-х років. Пізніше він підкорив Лондон та Берлін. До 1913 року він досяг Нью Йорка та Фінляндії. Починаючи з середини 20-х та до середини 30-х для танго настали часи депресії. Але з 1935 року під впливом Juan D'Arienzo воно набуває нового розквіту. Період до 1955 року вважається Золотою Добою для танго. Але із встановленням диктаторського режиму в Аргентині будь-які публічні зібрання були заборонені, і танго продовжувало своє існування лише у дрібних округах. Ренесанс танго відбувся 1983 року. Цього року у Парижі відбулося відкриття шоу Tango Argentino під керівництвом Claudio Segovia та Hector Orezzoli, що стало своєрідною революцією. Практично всі бажали навчатися танго. Нагору
Повільний фокстрот
Фокстрот (англ. foxtrot — буквально лисячий біг) — бальний танець, що входить до стандартної програми. Походження назви танцю не зовсім зрозуміле. Вважається, що танець названий за іменем винахідника — актора Гаррі Фокса, однак, мабуть, не обійшлося без асоціації з кроком лисиці. Фокстрот виник в 1914 року, і одразу ж ним зацікавилася танцювальна пара Вернона та Ірен Касл, яка надала йому елегантності й грації. Пізніше танець був стандартизований Артуром Марреєм. В початковій версії фокстрот танцювали під реґтайм, в сучасних бальних танцях використовується свінгова музика. Від зародження до 40-их років 20 ст. фокстрот залишався найпопулярнішим танцем. З часом фокстрот еволюціонував у два танці стандартної програми: повільний, за яким залишилася назва фокстрот та швидкий, який стали називати квікстепом. Повільний фокстрот називають також слоуфокс. Нагору
Віденський вальс
Віденський вальс — бальний танець, швидкий різновид вальсу. Назва походить від "Віденського конгресу", на якому цей танець виконано вперше. Це стародавні рухи, які пішли від примітивних народних танців Австрії та Німеччини. Протягом багатьох століть пари танцювали, обертаючись навколо, практично на одному місці, тримаючись близько один до одного. Наприкінці 18 та на початку 19 століть ці танці рушили із селищ у міста. Там танці виконувались вже у великих танцювальних залах. З танцю на одному місці Віденський вальс почав перетворюватись у танцювання на великих площадках. Нагору
Квікстеп
Квіксте́п (від англ. quick step швидкий крок) — бальний танець стандартної програми, швидкий фокстрот. Танцюється під музику з розміром 4/4 в темпі 50-52 такти за хвилину. Квікстеп розвинувся із фокстрота на початку 1920-их років 20 ст., як його швидкий варіант. Деякі елементи квікстеп запозичив із інших популярних в той час танців, таких як шимі, чарльстон, пібоді, шег. Для квікстепа характерні легкі доріжки через всю танцювальну залу. На відміну від інших танців стандартної програми він використовує підстрибування, при яких обидві ноги партнерів відриваються від підлоги. Нагору
Латино-американська програма
Ча-ча-ча
Ча-ча-ча (cha-cha-chá) — парний бальний танець кубинського походження, який входить у програму латиноамериканських танців. Танцюється під музику з розміром 4/4. Ча-ча-ча танцюють під однойменну музику, запропоновану в 1953 році кубинським композитором і скрипачем Енріке Хорріном. Ритм ча-ча-ча виник як розвиток кубинського музикального стилю дансон і відрізняється синкопуванням четвертої долі такту. Назва музики й танцю пояснюється звуконаслідуванням - фразу ча-ча-ча в кубинському оркестрі грає гуїро, її ж відтворює човгання ніг танцюристів. Те, як ча-ча-ча танцюють сьогодні, результат роботи вчителя танців П'єра Зушер-Марголя, відомого під псевдонімом месьє П'єр. Він відвідав Кубу в 1952 з метою вивчення кубинських танців. Там месьє П'єр помітив, що четверта доля нового танцю розділена навпіл, і танцювати кубинці починають з другої долі, а не з першої. Він привіз цю ідею до Англії, і там створив те, що зараз називають бальним ча-ча-ча. За своім походженням від кубинських танців ча-ча-ча має спільні корені з румбою. Однак, шляхи румби та ча-ча-ча розійшлися — румба стала повільнішою і чуттєвішою, ча-ча-ча — швидшим та грайливішим. Під час танцю пари повинні передати веселий, безтурботний і розв'язний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба - спокушання і переживання, то ча-ча-ча - кокетство і флірт. У англійській мові і в США первинна назва cha-cha-cha поступово скоротилася до cha-cha, що пов'язане із зміною характеру танцю. Нагору
Самба
Самба (порт. Samba) — бразильський музичний жанр, що утворився на основі африканських та європейських стилів. Самба зазвичай визнається як символ Бразилії та Карнавалу. Практично всі бразильські виконавці виконували твори цього стилю у деякий момент своєї кар'єри, а більшість інших бразильських стилів музики виникли під впливом самби. Також під музику самби виконується характерний бразильський танець із тією ж назвою — самба. Вважається, що слово «samba» походить від назви ангольського музичного жанру ритуальної музики семба («насолода» мовою кімбундо або «шанування» мовою кіконго) та асоційованого з ним стилю танців. Самба характеризується синкопованим ритмом 2/4 зі слабким та сильним ударами, що зазвичай виконується за допомогою сурду (басовий барабан) або тан-тану (високий ручний барабан). Іншим важливим елементом є кавакінью або каваку (cavaquinho, маленький чотириструнний інструмент, подібний до гітари, завезений португальцями, від нього походить гавайська укулеле). Кавакінью відповідає за зв'язок між ритмом і гармонією, його наявність зазвичай відрізняє самбу від м'якіших споріднених стилів, таких як боса нова (хоча деякі стилі самби також не використовують цей інструмент, наприклад багато пісень Шіку Буарке). Пандейру (тип тамбурина) є найновішим ударним інструментом, зо використовується у самбі, із найбільш «повним» звуком. Також часто присутній ще один тип гітари, violão, його присутність в самбі популяризувало семиструнну гітару через складні контрапунктні лінії, що використовуються у жанрі на басових струнах гітар. Слова пісень самби варіюють від любовних пісень до футболу, політики та інших тем. Відомі виконавці «звичайної самби»: Бет Карвалью, Паулінью да Віола, Зека Пагодінью, Вілсон Морейра, Тереза Крістіна і гурт Сементе. Нагору
Румба
Румба (ісп. rumba) — парний кубинський танець африканського походження, який входить до латиноамериканської програми сучасних спортивних бальних танців. Танець виконується під музику з розміром 4/4, повільно, у темпі 25-27 тактів на хвилину на рахунок: «швидко», «швидко», «повільно» з акцентом на повільній долі такту. Одна із версій походження слова «румба» пов’язана з терміном «rumbobso orquesta», яким у 1807 році називали музикантів, які виконували романтичні мелодії, хоча в Іспанії слово «rumbo» означає шлях, напрям або гуляння, а «rumba» — звалювання в кучу. Також «rhum» — це сорт лікеру, популярний в Карибському басейні. Будь-яке з цих слів могло використовуватись на позначення румби. Є й ніші версії походження танцю. Одні вважають, що румба виникла на Кубі разом з завезенням африканських рабів у XVI столітті. Нерухомість плечей і скорочення боків в танці — рухи раба, який несе важкий тягар. Деякі вважають, що румба була весільним танцем. Її рухи, що сприймались як еротичні, означали прості дії в господарстві – запрягання коней чи збирання мотузки. Танок нагадував ходу півня і був близький до чілійського національного танцю Квека. Сільська форма румби на Кубі — це наслідування шлюбних танців домашніх тварин, що було скоріше виставою, аніж танцем. Популярна мелодія румби "La Paloma" була відома на Кубі ще у 1866 році. Варіант румби, схожий на сучасний, з’явився у США в 30-х роках XX століття як поєднання сільської румби з Guaracha, Cuban Bolero, до яких потім додались елементи Son і Danzon. В Європі румба з’явилась завдяки парі П'єр Зюршер-Марголь — Доріс Лавелл, провідним англійським викладачам латиноамериканських танців. У 1947 році, відвідавши Гавану, мсьє П'єр виявив, що на Кубі румба виконується з акцентом на рахунок «два», а не на «раз», як в американській румбі. Цю техніку «кубинської румби» він став впроваджувати в Англії, яка згодом була офіційно визнана і стандартизована у 1955 році. Нагору
Пасодобль
Пасодо́бль (ісп. Paso Doble «подвійний крок») — іспанський танець, що імітує рухи, які відбуваються під час кориди. Початкова назва танцю — «один іспанський крок» (англ. Spanish One Step), оскільки кроки робляться на кожний такт. Пасодобль був одним з численних іспанських народних танців, пов'язаних з різноманітними аспектами іспанського життя. Частково пасодобль заснований на бою биків. Партнер копіює рухи матадора, а його партнерка — зображає плащ (мулета), подеколи — іншого тореро, і вже тільки зрідка — бика, зазвичай переможеного фінальним ударом тореро. Характер музики відповідає процесії перед коридою. Уперше бої биків з'явились на грецькому острові Крит, в Іспанії ж про перші вистави кориди відомо з 1700-х років. Танець пасодобль уперше було виконано у Франції в 1920 році. У 1930-х роках він став популярним у вищому паризькому товаристві, са́ме тому чимало кроків і фігур пасодобля мають французькі назви. Після Другої Світової Війни пасодобль було включено в латино-американську програму спортивних бальних танців. Нагору
Джайв
Джайв (англ. jive) — бальний танець, розроблений в Англії під впливом американського свінгу. Джайв є різновидом свінгу зі швидкими та вільними рухами. Сучасний джайв та свінг відрізняються один від одного, хоча більшість рухів та їх стиль схожі. У сучасних спортивних бальних танцях джайв є одним з п'яти танців латиноамериканської програми. Музичний розмір 4/4 — 44 такти за хвилину. Ритм джайву дуже гарно задається під рок-н-рольну музику. Джайв з'явився в 19 столітті на південному сході США, причому одні вважають, що він був негритянським, інші — що це військовий танець індіанців-семінолів у Флоріді (навколо спійманого бліднолицього чи його черепа). Є версія, що негри танцювали його ще в Африці, а потім його стали танцювати індіанці. Слово «Jive» схоже на південно-африканське слово «Jev» — «говорити зневажливо». Також «Jive» має подібне значення в негритянському сленгу: " обман, хитрість ", хоча можливе походження від англійського «jibe», на сленгу — " дешеві товари ", «марихуана», і " крутий секс ". Точно невідомо, яке з цих слів було результативним для назви танцю, тому й неясний початковий сенс, що вкладається у цей танець. У 1880-х танець вже був конкурсним — його танцювали негри на півдні США на приз, яким найчастіше був пиріг, тому танець був відомий тоді як Cakewalk (Пирогова прогулянка). При цьому танець складався з двох частин — спочатку урочиста процесія пар, потім запальний танець, який учасники танцювали в спеціально зшитих костюмах. Музика, що супроводжуюча цей танець, називалася Ragtime (rag — ганчірка), можливо, тому, що учасники одягали їх найкращі «ганчірки» (одяг), або тому що музика була синкопірованая і «рвана». Музика і танець були популярні серед негритянського населення Чікаго і Нью-Йорка. Цей запальний негритянський танок з енергійною музикою різко контрастував з обмеженим і суворим танцем вищих білих класів США і Великобританії . Із смертю королеви Вікторії в 1901 суспільство відчуло велику свободу і величезна кількість простих танців, заснованих на тих же ритмах, стала популярною і серед білих: Плутаник янкі, Техаська ганчірка, Верткі перегони, Виляюча бочка, Навпочіпки, Короста, Молотьба і Жнива (the Yankee Tangle, the Texas Rag, the Fanny Bump, the Funky Butt, the Squat, the Itch, the Grind and the Mooche) . Деякі мали тваринні назви, явно сільського і пантомімічного характеру: шкутильгаюча качка, кінь, що мчить, ведмідь грізлі, крок краба, скеля орла, петля, що летить, турецький крок, стрибок кенгуру, риб'ячий крок і стрибки кролика (Lame Duck, Horse Trot, Grizzly Bear, Crab Step, Eagle Rock, Buzzard Lope, Turkey Trot, Kangaroo Dip, Fishwalk and Bunny Hug). Сучасний джайв все ще має Bunny Hug (Стрибок Кролика) як один з основних кроків. Це те саме шассе убік — коли кролик або заєць лякається, він з місця стрибає убік. Нагору
Залишити відповідь